Родина року — родина Дзиговських (Київ)
Олена та Ігор 22 роки разом. Молодий офіцер і 18-річна красуня познайомилася на зупинці тролейбуса і через пів року зіграли весілля. «Жити було ніде», – згадує Олена.
Майже рік молоді провели на два міста. «Чоловіка відправили служити в Котовськ, я залишилася в Києві, — продовжує Олена. – А як інакше? Я викладала бальні танці, ми жили на мою зарплату. Чоловікові не платили. Але через рік він перевівся до Києва і йому видали придане – «мішечок грошей», а в ньому вся заборгованість по зарплаті в монетах.

Спільне життя ми почали в гуртожитку, але були щасливі. У нас народився син Владислав. Через три роки – дочка Валерія. Дітки далися важко. Лікарі винесли вердикт: дітей більше не буде. А потім в нашій родині сталося диво!
У 11 місяців наша дочка пережила смерть! Вона лежала в ліжечку без ознак життя. Я молила Бога її повернути. А Ігор, як військовий, став робити їй штучне дихання, поки у дитини не забилося серце!
Через три роки – ще одне чудо! Я дізнаюся, що вагітна, всупереч прогнозам. Лікарі знову проти, є загроза для життя. Але ми вирішили народжувати. Як тільки прийняли чітке рішення, що у нас буде третя дитина, наше життя змінилося. Чоловік піднявся по кар'єрних сходах, став майором. Я вирішила навчитися нігтьового сервісу. А потім знову біда. Наша третя дитина, дочка Діана потрапила в реанімацію – і знову невтішний прогноз лікарів: дочка може стати інвалідом. Але я вірила в краще, і через деякий час діагноз не підтвердився. Коли молодшій було 2 місяці, я стала працювати вдома, брала клієнток на манікюр і нарощування нігтів. Ми переїхали в орендовану квартиру, купили першу машину. Правильно кажуть: «Дав Бог дитину – дасть і на дитину».

Але потім знову випробування — у чоловіка виявили рак шлунка, зробили операцію. Все звалилося на мої плечі. Робота, клієнтки, діти, гуртки, домашні справи, догляд за чоловіком. Потрібно було думати, як заробити. І я пішла в академію KENWOOD проводити майстер-класи з кулінарії, при цьому продовжувала займатися манікюром.
Ігор не здавався. Через три роки після операції та депресії, адже кар'єра і мрія стати генералом розвалилися, він – інвалід, підполковник запасу, який харчується 8 разів на день маленькими порціями, а такий працівник нікому не потрібен, Ігор здобув другу вищу, отримав диплом юриста.
Але прогнози лікарів знову були жорстокими: може, років п'ять проживе. Але він твердо вирішив жити. Через чотири роки зайнявся рукопашним боєм. А через 5 років після операції та 17 років спільного життя ми втомилися одне від одного і вирішили розлучитися. І тут мене запрошують на вечерю «Секрет щастя». Там я почула історію успіху сім'ї та переосмислила своє життя. Ми не розлучилися! Нам із Ігорем дуже сподобався формат вечора і ми вирішили, що так само будемо брати участь і самі їх проводити. Через два роки ми відкрили свій салон краси. Чоловік займався документацією та організацією, а я працювала майстром і займалася закупівлями. Нашому салону 4 роки.
Старший син Владислав вступив до НАУ. Навчається на третьому курсі, отримує підвищену стипендію.
Дочка Валерія брала участь у різних вокальних конкурсах. Навчається в університеті, допомагає нам у салоні адміністратором і мріє відкрити своє агентство з організації свят.
Молодша Діана захоплюється малюванням, вчилася в модельному агентстві, любить пекти млинці та мріє відкрити свій ресторан.
За 22 роки ми багато пройшли, але не зламалися і зберегли любов. Навчили цьому дітей. Думаю, ми по праву можемо назвати себе щасливою сім'єю року.

Made on
Tilda